Психолог БО "Школа-сходинки" Світлана Вікторівна Товстуха
Однією з найважливіших умов ефективності корекційно-освітнього процесу є урахування характеру взаємодії дорослого з аутичною дитиною відповідно до її провідних мотивів та вікових потреб. Саме він (характер) формується з першої зустрічі дитини з дорослим. Дитина має повірити, що дорослий своїм втручанням не зруйнує її особистісний світ, який і надалі залишиться безпечним і комфортним. Тому первісне завдання педагога або психолога це бути „прийнятим” аутичною дитиною.
Метою нашого дослідження було визначення етапів формування готовності аутичних дітей до співпраці з психологом в умовах перебування в освітньо-реабілітаційному центрі. Для цього нами розроблена й упроваджена у практичну роботу центру БО«Школа-сходинки» схема діяльності педагога або психолога при першому контакті з аутичною дитиною. Формування взаємин педагога й дитини включає три умовні етапи:
Перший етап це етап адаптації, або так звана польова поведінка, яка, за визначенням Курта Левіна, являє собою вплив на людину зовнішніх об’єктів, що по суті, є відгородженням, перебуванням її у власному аутистичному полі. Дитина освоює територію. Це може бути неперервний рух по всій кімнаті, або вибір якогось конкретного місця з яскравою іграшкою. Кожного разу, це пошук безпечного, більш комфортного простору. Час, який потрібен дитині на подолання цього етапу залежить від певних показників. По-перше йдеться про вік дитини і наявність у неї соціального досвіду, по-друге, це мовленєвий і когнітивний її розвиток. Отже перший етап може тривати кілька хвилин, якщо дитина, зі збереженим інтелектом, має вік від 3 до 7 років, розмовляє та розуміє сказане. Із цими самими показниками, але щодо дитини віком з 7 - 14 років, проходження першого етапу може бути за 0,5 – 1 годину. Сказане можна пояснити тим, що в цієї дитини вже досить стереотипною стала соціальна поведінка. Найдовший термін проходження етапу адаптації – до трьох днів - буває в дітей віком до 6 років, які не розмовляють або не сприймають звернену до них мову, та в яких соціальний досвід обмежується лише спілкуванням із близькими родичами. Дії психолога, або педагога при цьому мають бути спрямовані на потраплення в поле зору дитини, але так щоб не налякати її. В іншому разі потрібно бути докласти чимало зусиль для відновлення контакту.
Другий етап – це тоді, коли дитина дозволила перевести себе до місця, де відбуватимуться заннятя. При цьому ми виявляємо той рівень тактильних втручань, який може дозволити нам дитина. Опановуючи цей етап, слід мати на увазі, що вести дитину за руку краще за все беручи її за зап`ястя або за верхню частину долоні, кільцьовим хватом великого, вказівного та середнього пальців. Інші пальці потрібно вкласти їй у долоню. У такому разі дитина не виказує опору.
Третій етап – „інтервенція”. Це перша спроба втручання в особистісний психологічний простір дитини. Саме це є початком навчання. Ми „змушуємо” дитину звернути на нас увагу і реагувати на наши пропозиції або навіть, змінити свою діяльність Як це зробити, щоб не втратити контакт, який тільки формується? В новому приміщенні завжди щось приверне найбільшу увагу дитини. Це й може бути відправною точкою для початку корекційної роботи.. Але втручання має бути вельми обережним. Дитина в жодному разі не повинна відчути дискомфорт від взаємодії з іншою людиною. Тут має значення все: і ступінь втручання, і тембр голосу, і запах, і колір одягу. З аутичною дитиною до шести років речові інструкції треба вводити повільно, аби не налякати її. Доречним буде тут віддати перевагу невербальним засобам спілкування. Спочатку можна спробувати проекспериментувати зі звуком (голосніше – тихіше) та висотою голосу. Якщо ж є така можливість, слід послухати, як з дитиною спілкується мати - адже настроювання відбувається саме на голос матері. Варто спробувати повторити його, тобто намагатися говорити таксамо голосно, і таксамо швидко. По можливості слід вживати знайомі дитині мовні звороти. І тоді, можливо, дитина захоче почути вас і відповідно відреагувати. Також потрібно пам’ятати, що всі рухи поблизу дитини слід виконувати лише в її полі зору.
Враховуючи особливості аутичної дитини до стереотипної гри, ми визначаємо своєрідний стартовий майданчик, з якого можна починати будь-яку роботу з дитиною, котра має розлади аутичного спектра. Поволі підключаючись до гри дитини, не намагаючись вводити свої умови, ми можемо зробити спробу поволі впливати на ситуацію взаємодії дитини з оточуючим світом, пропонуючи інші моделі тієї ж самої гри. Під час контакту є можливість провести діагностичне дослідження, спрямоване на визначення загальних знань дитини, ступеня її соціальних стосунків (див. вправу) Вправа.
Мета заннятя: отримати відомості про загальні навчальні можливості дитини, рівень її соціальних стосунків, рівень загальних знань. Матеріал: велика ємкість з піском або гречаною крупою, дрібні фігурки тварин, маленьки різнокольорові геометричні форми тощо.
Зазначимо, що для виконання цієї вправи не мають значення вік дитини та рівень її мовленєвого розвитку.
Спочатку слід надати дитині можливість ознайомитись з новим для неї предметом. Запропонувати доторкнутися до крупи, занурити в неї руки. Поволі просуваючи свої руки до рук дитини, слід взяти її долоні у свої. Насипати в долоні дитини крупу, примовляючи: «Дощик іде…». Стежити за тим, чи охоче підставляє дитина свої долоні під падаючу крупу. Запропонувати їй насипати вам крупу в долоні. Взявши фігурку тварини в руку, запитати: «Хто це? Як вона говорить?» Якщо дитина не відповіла, то треба відповісти самому, не акцентуючи увагу на необхідності відповіді. Далі заховати фігурку у крупу і спитати: «Де вона? Куди сховалася?». Похвалити дитину, якщо вона зробить спробу знайти фігурку, в противному разі знайти її самому і показати дитині. Таким самим чином можна ховати геометричні кубики, запитуючи при цьому про колір та форму предметів, які ховаємо. Під час вправи слід постійно контролювати настрій дитини, її включення в ігру, спрямування її погляду. Цю вправу можна завершити в той момент, коли дитині стане не цікаво, коли в неї зміниться настрій, тощо.
Після закінчення вправи ми заповнюємо таку таблицю для подальшого прогностичного планування роботи з дитиною:
Параметри дослідження Використання понять Варіанти реакції дитини
Напрямок зору дитини Вербальні чи невербальні подразники Дивиться в очі, дивиться на педагога, дивиться на предмет, дивиться на руки. Не реагує на маніпулювання з предметом
Розуміння інструкцій Реагування дитини на поняття «можна» «не можна» Адекватно сприймає вказівки; Чує, але не виконує; Неадекватно реагує (крик, агресія, ухід)
Сензитивна чутливість дитини Доторкання до себе, массаж гречкою пальців, долонь, передпліч. Активність у використанні крупи або піску для гри Дозволяє до себе доторкатися. Дозволяє робити собі массаж крупою до рівня пальців або долонь, чи предпліч. Не дозволяє до себе торкатися. Реагує вербально чи невербально на нові відчуття
Соціальна активність Присутність іншої людини та спільна діяльність з педагогом Адекватна реакція на запитання, прохання, пропозиції;
Не адекватна реакція;
Немає реакції
Візуальне та слухове сприйняття Назва тварин, геометричних форм, кольору Може назвати, може показати жестом, не може назвати, не реагує на слуховий подразник
Мовленнєва активність Чи є відповідь на запитання. Відповідає вербально;
Невербальна;
Нема реакції на запитання
Модель взаємодії дитини і психолога в БО „Школа-сходинки” майже повністтю збігається з гуманістичтим напрямком психотерапії, а саме терапії, центрованій на клієнті за К. Роджерсом. Головними постулатами цього напрямку є безумовне сприйняття, емпатія та недирективність. Основний предмет гуманістичної психології само особистість та її унікальність, переживання людиною світу й усвідомлення свого місця в ньому. Людина наділена можливостями безперервного розвитку й самореалізації, тож її завдання – актуалізація особистістних можливостей, зростання, розвиток її внутрішнього світу. Ми „йдемо за дитиною”, спрямовуючи та коригуючи її внутрішній рух. Із цим напрямком перегукується програма „Сон-Райз” (Son-Rise), що була розроблена Барі та Самарієй Кауфманами - батьками аутичної дитини більш ніж тридціть років тому. Вони винайшли власну стратегію допомоги дітям, які страждають на аутизм. Програму побудовано на наступних принципах:
По-перше, щоб не трапилося, батьки не повинні висловлювати своє незадоволення поведінкою дитини. Усіма методами, усіма силами, які їм доступні, вони мають передати дитині одне: світ не є для неї загрозливим, її тут люблять і на неї чекають.
По-друге: контакт із реальністю потребує від дитини чималих зусиль. Те, що іншим дітям дається легко, для аутиста стає подвигом, який дорівнює сходженню на Еверест. А досягти вершини зможе лише той, хто дуже цього бажає. Дитина з аутичними розладами не спроможна вибратися із лабіринту власних спотворених уявлень, якщо вона сама цього не хоче. А відтак батьки повинні зробити все, аби дитина захотіла бути з ними – всією душею, всім серцем. Вони повинні всіма можливими засобами дати зрозуміти дитині: що в реальному світі її очікують радість і щастя, які не можна порівняти з її нинішнім самлтнім існуванням.
І по-третє. Необхідно надавати дитині інформацію в тому вигляді, в якому вона здатна її сприймати. Слід продовжувати дослідження сприймання дитини з тим, аби зрозуміти яким, саме їй бачиться світ і пропонувати нові відомості в максимально комфортній для неї формі. Критерієм для оцінювання якості контакту є довіра дитини до педагога. По-перше, як вона поводиться в присутності чужої для неї людини. По друге, як дитина реагує на запитання, прохання чи невербальні спроби контакту. Тільки тоді, коли первинний контакт відбувся і дитина почала відчувати задоволення від спілкування з іншою людиною, можна запропонувати їй щось інше, внести невеличкі зміни у стандартний хід гри. Або, якщо дитина готова це сприймати - іншу гру, або заннятя.
Перші спроби контакту мають бути вельми повільними, крок за кроком. Перш ніж вступити у безпосередній контакт, слід взяти до уваги ті чинники, які суттєво впливають на форми спілкування з дитиною. Йдеться про вік дитини, мовленнєву спроможність, ступінь затримки психічного розвитку, ступінь пізнавальної активності, також про соціальні й суспільні умови життя дитини. Адже, навіть тоді, коли дитина не заперечватиме проти нашої присутності, не слід вважати, що згодом ми зможемо керувати подальшими взаєминами з нею. Те, що дитина може пробачити близькій людині, людині якій вона довіряє, вона не пробачить „незнайомцю”.
Отже, підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що головним критерієм оцінювання вдалого контакту з аутичною дитиною є задоволення дитини від спілкування з педагогом, бажання зустрітися з ним вдруге, що виражається в позитивному настрої дитини, її піднесеному емоційному стані.поза тим немаловажне значення при оцінці має й обсяг інформації, що його вдалося отримати в ході першої зустрічі.
Резюме Пропонуються методи, які використовують на початку взаємодії дитини з аутичним спектром розвитку з психологом. Розглянуто крітерії виникнення плідної співпраці з дорослим в умовах навчально-реабілітаційного центру. Висвітлені питання щодо забезпечення дитині комфортного психологічного стану для подальшого процесу навчання та формування необхідних соціальних навичок.