Характерною рисою сучасного українського життя є проникаюча в усі його сфери тенденція відповідності світовому рівневі. Це особливо стосується соціальної допомоги дітям з порушеннями в психічному, або фізичному розвитку. Суттєвим і значущим в цьому напрямку стало визначення пріоритетів абілітаційного та реабілітаційного процесів, які успішно відбуваються в центрах, де перебувають діти-інваліди різних вікових категорій, клінічних етіологій, дизонтогенетичних типів, і які в свою чергу, як інноваційний соціальний феномен, утворили альтернативу спеціальним дошкільним та шкільним закладам. Досить коротка історія розвитку мережі соціально-реабілітаційних центрів, результативність подолання стигмації та інституалізації, пошуковість в удосконаленні змісту спеціальної допомоги особам з порушеннями в розвитку, підтвердили відомі та визначили основні напрямкиїх спеціальної освіти та виховання. Разом з тим, застосування в процесі роботи з дітьми запозичених світових педагогічних, психотерапевтичних та реабілітаційних технологій не завжди відповідає профілю психічного порушення дитини, його індивідуальним та віковим особливостям, психолого-педагогічним умовам реалізації тої чи іншої методики і, головне, проходить у відсутності наукового обґрунтування системи корекційної роботи в реабілітаційному процесі.
У зв’язку з цим, Інститут корекційної педагогіки та психології, яким керує класик вітчизняноїдефектологічної , а тепер,спеціальної психолого-педагогічної науки доктор педагогічних наук, академік Віктор Миколайович Синьов, що відноситься до структури НПУ імені М.П. Драгоманова, професорсько-викладацький склад кафедр логопедії, завідувач професор Шеремет М.К., тифлопедагогіки – професор Синьова Є.П., сурдопедагогіки – професор Фомічова Л.І., спеціальної психології та медицини – професор Огороднійчук З.В., корекційної психопедагогіки – доцент Колесник І.П., інституту соціальної політики – професор Шевцов А.Г. визначили коло проблем, які обумовлюють складнощі корекційно-реабілітаційного процесу в закладах соціального спрямування, серед яких першочерговими є: науково-теоретичне та методологічне обґрунтування можливостей реалізації корекційно-педагогічної та психологічної допомоги дітям, які перебувають в соціально-реабілітаційних центрах, забезпечення виконання змісту спеціальної освіти в реабілітаційному просторі, специфіка застосування в цих умовах ефективних корекційно-педагогічних та психокорекційних методик, підготовка спеціаліста до педагогічної роботи в закладах соціально-реабілітаційного спрямування. Наприклад, науковці та викладачі кафедрилогопедії, завідувач доктор педагогічних наук, професор Шеремет Марія Купріянівна, розробляючи зміст нових навчальних планів та програм реалізували основні напрямки соціально-реабілітаційної допомоги дітям не тільки з порушеннями мовлення, але й іншим категоріям: розумово відсталим, дітям з затримкою психічного розвитку, аутистичними порушеннями, ДЦП. За даними наукових досліджень викладачів та співробітників кафедри розроблені окремі спеціальні підходи до проведення ранньої діагностики в реабілітаційному просторі та забезпечення всіх організаційних форм для ефективності роботи в ньому логопеда, логодидакта та логопсихолога. Фахова мотивація викладачів, які готують спеціалістів для роботи з дітьми, які мають порушення мовлення забезпечує компетентність та науковість технологій, специфіку їх застосування в соціально-реабілітаційних закладах.
Новітня історія корекційно-педагогічного забезпечення освітнього та виховного процесів пройшла декілька етапів, які характеризуються політичними, економічними та соціальними змінами, гуманістичними тенденціями в освіті, теоретико-методологічними та методичними підходами до удосконалення підготовки фахівців, які б адекватною працею забезпечили б корекційний процес в реабілітаційному просторі, що визначився такими сегментами, як:
-соціально-реабілітаційний центр- завдання, організація, зміст корекційної роботи / спеціальні програми, плани, посібники і підручники /, педагогічний дизайн приміщення / спеціальна організація простору адекватного особливостям порушення розвитку дитини/ , науково-методичне забезпечення;
-гувернерство та особливості роботи з родиною дитини-інваліда – адаптація інформації про порушення у дитини для батьків та опікунів, модифікація змісту корекційної психопедагогічної роботи до побутових, режимних, психологічних умов сім’ї, забезпечення ефективності результату корекції на основі співпраці з родичами, їх активної позиції та реалізації принципу наступності в процесі корекційного виховання дитини;
-індивідуально-корекційна робота та диференційований підхід - підбір засобів корекції, як то: режим, навчання, виховання, праця, гра, комунікація, психотерапія, арттерапія, кінезіотерапія до можливостей психофізичного розвитку кожної дитини з врахуванням особливостей дизонтогенезу; розробка діагностико–прогностичних схем, карт, визначення векторності корекційних модулів, спрямованих на подолання первинного та вторинного дефектів, соціальну та професійну інтеграцію в суспільне життя;
-профілактична та превентивно-корекційна робота в реабілітаційному просторі займає суттєвий, проте, недостатньо вивчений сегмент, функціональна значущість та доречність якого полягає в забезпеченні:інформаційного модуля про можливість абілітації, деінституалізції та попереджувальної корекції дітей з вродженими або набутими вадами, про ефективність раннього корекційно-педагогічного втручання в дизонтогенез дитини, про спеціальні схеми та технології виправлення недоліків, застосування психокорекційних заходів з метою зменшення рівня тривожності та психотравмуючих факторів у батьків та близьких в результаті народження дитини з порушеннями розвитку, залучення їх до кваліфікованої співпраці, популяризація ідей спеціальної освіти та виховання серед населення, тощо;
-психологічний супровід дітей з психофізичними порушеннями в соціальному житті –представляє спеціальну організацію, що ґрунтується на корекційних засадах послідовності та системності і передбачає: психопрогностику /психодіагностика, консультування, психокорекція / та психологічну підтримку родин / зниження емоційного дискомфорту, підтримка впевненості батьків в можливостях дитини, формування у них адекватного відношення до проблем дитини тощо /;
-робота волонтерів – їх спеціальна підготовка та формування мотивації до такого виду діяльності, психологічні риси особистості та виконавчі дії волонтерів, деонтологічні ознаки волонтерської праці, еволюція соціальної моди на волонтерів, психологічна,громадянська підтримка людей, які безкоштовно працюють з хворими дітьми, розвиток Інституту волонтерів в Україні;
-реабілітація дорослих засобами корекційної педагогіки, психокорекція особистості, акцентуацій та вторинних від основного порушення нашарувань, розробка, створення та апробація психотерапевтичних методик;
-система підготовкикваліфікованих кадрів у відповідності з освітніми стандартами корекційного психопедагога, практичного / корекційного/ психолога, логопеда, логопсихолога, тифлопедагога, тифлопсихолога, сурдопедагога, сурдопсихолога, - спеціалістів, яких готують вищі навчальні заклади /універсистети/ в інститутах /факультетах/ корекційної педагогіки та психології. Забезпечення реабілітаційних закладів педагогами та психологами кваліфікаційних рівнів бакалавра, спеціаліста, магістра, які вони отримують в результаті успішного виконання навчального плану, зміст якого складається з модулівклінічних, психологічних, спеціальних педагогічних, методичних, психокорекційних дисциплін сприятиме ефективній реалізації системно-синергетичного підходу з метою вирішення проблемсоціальної реабілітації дітей-інвалідів;
-модернізація поглядів українських громадян на проблеми соціальної інтеграції осіб з порушеннями розвитку через засоби масової інформації, створення художніх творів, теле-, кінопродукції про їх життя, особливості особистості, зокрема її оригінальних рис, креативних, фізичних здібностей; перехід від громадянської позиції "мені жаль, шкода таку людину” до "мені цікава така людина, її внутрішній світ, її здібності, від - " я не хочу, щоб в моєму оточенні була така людина” до – " така особистість духовно, інтелектуально, морально збагачує мене”.
На позиціях останнього сегменту реабілітаційного простору зупинимось окремотому що, з метою забезпечення дієвості такого підходу необхідно розробити на рівні держави принципи якості соціально-психологічного життя дітей-інвалідів, обґрунтування необхідності спеціальної роботи, спрямованої на розвиток їх соціальної взаємодії, комунікації, особистісної та професійної реалізації: "…по суті між нормальними та ненормальними дітьми не має різниці, і ті, і інші люди, і ті і інші діти, у одних і других розвиток відбувається за однаковими законами. Різниця полягає лише в способах розвитку” / П.Я.Трошин, 1916, Т.1. с.14 /. Ця думка першого з дослідників корекції дітей з порушеннями в розвитку є досить оригінальною і актуальною в наш час. Одначе, стереотипною та кричущою є залежність дитини-інваліда від суспільства, реальність суспільного життя віддзеркалюється в принципах реабілітаційного процесу.Його суб’єкти вважають створення матеріальнихумов в центрі, сам факт його існування найвизначнішим досягненням. Розкішні в фінансовому забезпеченні центри виконують традиційні функції притулку, не завантажуючи себе іншими, таким як: діагностичні, прогностичні, корекційні, освітні, інтегративні, методичні, тощо. Проте, історичні факти такого явища зафіксовані ще багато століть тому. "Ненормальними” опікувались монастирі, церкви, приватна фінансова допомога при цьому вважалась найвищою благодійністю. І тоді ніхто не думав про спеціальні підходи до їх розвитку. На жаль, в наш час історія повторюється. Спеціальна педагогіка пішла далеко вперед. Науковці працюють над удосконаленням корекційного процесу, створенням нових педагогічних технологій, розробляють нові принципи спеціальної дидактики та виховання, створюють моделі професійної підготовки, впроваджують в практику роботи спеціальних шкіл інтегративну та інклюзивну форми навчання. Разом з тим, окремі керівники реабілітаційного процесу не цікавляться досягненнями фундаментальної корекційно-педагогічної /дефектологічної / науки, цілком відверто ігнорують спеціальну літературу, вдаючись до сумнівних психолого-педагогічних експериментів. Це стосується відсутності диференційованого підходу в комплектаціїгруп дітей за нозологією, або віком, застосування привабливих з точки зору працівників прийомів, без попереднього аналізу наслідків негативної та позитивної динаміки корекції. Останні суттєво впливають на ефективність та результативність роботи, коли, наприклад, застосовується методика корисна для розумово відсталої дитини, але хибна для аутичної, коли не враховуються критерії зон актуального та найближчого розвитку дитини.
Виділення системи сегментів реабілітаційного простору проведено нами на основі ґрунтовного дослідження феномену реабілітації в Україні, проведеного на протязі останніх десяти років. Визначення означених вище сегментів обумовлено методологічними основами спеціальної педагогіки /В.І.Бондар, І.Г.Єременко, В.В.Лебединський, М.С.Певзнер, В.М.Синьов, Н.М.Стадненко, В.В.Тарасун В.Є.Турчинська, М.К.Шеремет та інші / та багатьма зверненнями батьків та працівників соціально-реабілітаційних закладів до Інституту корекційної педагогіки та психології НПУ імені М.П.Драгоманова за спеціальною методичною допомогою. Такі реабілітаційні центри , як: " Джерела”, "Родина”, " Голосієво”, "Сонячне коло”, "Пролісок”, "Левеня” та інші стали експериментальними майданчиками дл проведення експериментальних психолого-педагогічних досліджень , педагогічної практики студентів та волонтерської роботи. Колектив інституту докладає всіх зусиль для проведення фахових консультацій, діагностичної та корекційної роботи з батьками. Інститут соціальної політики, який входить до структури інституту /керівник професор Шевцов Андрій Гарійович/ проводить роботу у формі курсів удосконалення робітників соціально-реабілітаційних центрів, які запрошуються з усієї України. Кращі викладачі та науковці інституту корекційної педагогіки та психології у свій вільний час читають лекції з актуальних питань корекційної допомоги, готують методичні матеріали для слухачів, діляться власним досвідом специфіки застосування тих чи інших корекційних технологій.
На нашу думку повинно бути модним і престижним допомагати тим, хто потребує спеціального освіти та виховання, їм близьким та рідним цікавитися як відбувається відновлення втрачених функцій мозку, працювати над винаходами, шукати нові шляхи компенсації та корекції основного / інтелектуального, сенсорного, фізичного, афективного, мовленнєвого/ порушення.
Comments