Д. І. ШУЛЬЖЕНКО
Вивчення особливостей психіки дітей зі спектром аутистичних порушень перебуває в площині дослідження її амбіфлекторної природи, яка характеризує системний зв’язок суб’єкта з його специфічним внутрішнім світом, з предметним та соціальним середовищем.
Амбіфлекторність – це характеристика психіки, що вказує на її двоїсто принципово побудовану систему, одиниця організації якої «… розуміється як сполучення функціонального «маятника» і «рефлекторного кільця». Маятник забезпечує перебирання варіантів в деякій обмеженій зоні активності, а кільцева схема регулювання забезпечує оптимальний рівень функціонування системи «теперішнє – майбутнє». / 2 /
Саме категорія майбутнього є найуразливішою в корекційній психопедагогіці аутизму, оскільки власна аутистична діяльність дитини, яку ми мусили прийняти, окреслити, визначити та виокремити позитивно-працюючі модулі й скоригувати руйнувавальні компоненти, маніфестує, тобто показує порушення функціональної системи «теперішнє-майбутнє» в негативній динаміці всупереч традиційного впливу на психику дитини зовнішніх соціальних чинників. В результаті має сенс або прийняти особливості аутистичного спектра порушень такими як вони є, або шукати індивідуальні шляхи їх подолання. Відповідно до теоретичних і методологічних засад дефектології (І.В. Бех, В.І. Бондар, Л.С. Виготський, І.Г. Єременко, К.С. Лебединська, О.Р. Лурія, С.Д. Максименко, О.П Нікольська, В.М. Синьов, В.В. Тарасун та ін.), формування прогностичної функції психіки забезпечує стабільність зростання особистості дитини, її професійної та соціальної інтеграції. Усвідомлюючи реальні труднощі такого завдання, ми спробували проаналізувати можливості прогностичної функції психіки аутичної дитини і визначити основні напрями роботи психолога, спрямовані на ефективність результату.
Дієвість прогностичної функції психіки аутичної дитини слід розуміти як орієнтування її у навколишньому середовищі, усвідомлювання власних аутистичних психофізичних дій, поведінки; обмірковування та передбачування наслідків власних вчинків, намірів, переживань; уміння користуватися психологічним інструментарієм у проблемних ситуаціях; уміння вчасно звернутися по допомогу; не застрягати на актуальних переживаннях, використовувати прийоми альтернативного спілкування; вміння зчитувати мімічні і пантомімічні рухи обличчя і тіла людини; орієнтуватись у соціокультурних реаліях, не провокувати негативних реакцій на свою поведінку в своєму оточенні, не маніпулювати ставленням, почуттями близьких, не приховувати особисті установки, наміри, потреби, мрії, бажання, здібності, систематично відходити від аутизму, як провокувального механізму усамітнення, самоізоляції, відчуження, відторгнення, конфронтації та провокацій щодо людей.
Імовірнісне прогнозування – це властивість психіки здійснювати передбачування подальшого розгортання подій на підставі аналізу набутого досвіду та його зіставлювання з наявною ситуацією. Таке зіставлення є підгрунттям для створення гіпотез про імовірнісний розвиток подій у майбутньому.
Очевидно, що з цим пов’язане конструювання подальших кроків на життєвому шляху аутичної дитини в контексті все тієї ж прогностичної роліпсихіки. З-поміж важливих аргументів на користь становлення та розвитку цієї ролі назвемо феномен внутрішнього коливання як виходу зі стану внутрішньої боротьби у свідомості аутичної дитини.
Аналізуючи процес боротьби аутичної дитини, наприклад, у ситуації комунікативних бар’єрів, які суттєво впливають на виникнення стійких установок психологічного захисту психіки дитини від скепсису її оточення під час спілкування, постійного кепкування над вразливістю дитини, її емоційною нестійкістю, ми встановили імовірність і певну лабільність установок аутичної дитини. Так, очікуючи власне фіаско в незнайомій комунікативній ситуації, людина зі спектром аутистичних порушень превентивно унеможливлює для себе будь-яке спілкування - як результат спрацювання психологічного механізму особистісного захисту з одночасним включенням механізму власних репрезентативних аутиомоторних, мовленнєвих, агресивних дій (аутостимуляцій, вербалізацій, вокалізацій, викриків, галасування, розхитувань, вертіння тощо). Що менша за віком дитина, то менші прояви її аутистичних рис соціального регістру - йдеться, наприклад, про негативну установку на спілкування, сигнали про небажання брати участь у грі, заннятях, перегляді мультфільмів, обговоренні книжок, колективних творчих заходах, прогулянках тощо. Разом з тим, якщо хтось із дітей або дорослих досить настійливо просить або навіть наполягає на активній участі дитини в процесі спілкування, вона застосовує психологічний механізм агресивної дії на людину, що усвідомлюється й використовується нею як психологічний інструмент впливу на оточуючих. Подібна установка спрацьовує ще й тому, що дає дитині можливість почуватися особистісно сильною та самодостатньою індивідуальністю, яка безперечно не страждатиме від відсутності умов і партнерів для комунікації. За такої ситуації дитина перестає бути як суб’єктом, так і об’єктом спілкування: з нею припиняють спілкування дорослі і діти і, головне, близькі їй люди. Цей факт вербалізується таким чином: адже він аутист і не любить, якщо йому нав’язують спілкування. Таким чином, дитину в найбільш сензитивний для розвитку спілкування та мовлення період залишають у самотині, переводячи у формат соціальної і психологічної депривації, формуючи установку спротиву дитини до спілкування.
Згідно з теорією установки Д.М. Узнадзе, останню варто оцінювати як вельми продуктивне для розуміння прогностичного аспекту відображення дійсності у психіці людини з спектром аутистичних порушень. Сукупність одночасно актуалізовуваних установок, які зумовлюють спротив у процесі взаємодії аутичної дитини з живими людьми або, навпаки, мотивацію до спілкування заради задоволення від нього, є важливим психологічним інструментом для подолання прояву аутистичних рис у таких дітей. Чим раніше починається корекційна робота з дитиною та родиною, в якій дитина виховується, тим раніше презентується й реалізується прогностична функція психіки аутичної людини. А оскільки установки формуються через переживання дитиною певного свого досвіду то доцільним було б з’ясувати, чому неживі предмети є такими привабливими та значущими для аутичних дітей і, чому якщо силоміць відібрати предмет, з яким вона не розлучається за жодних обставин і умов, то дитина впадає у відчай, позаяк цей предмет є засобом народження позитивних емоцій, розгорнутого мовлення, і, на самкінець, і об’єктом , і суб’єктом спілкування.
Таке ставлення до неживих предметів як до живих істот називається анімізмом (лат. аnima – душа), тобто це такий вид світосприймання, за яким усі об’єкти розглядаються як живі й одухотворені істоти. У сучасній психології (С.Г. Холл та ін.) визначено категорію дитячого анімізму і встановлено, що останній є природною особливістю дитячого розвитку, що узгоджується з біогенетичною концепцією. Такий підхід не підтримувався Л.С. Виготським, який стверджував, що дитячий анімізм засвоюється дитиною із соціального середовища. Сучасний американський психолог М. Березовські, проаналізувавши відповіді 5-7-річних дітей на запитання про зображені на картинках неживі об’єкти, дійшов одного зі своїх висновків, за яким анімістичне ставлення до предмета посилюється, якщо його зображено в динаміці.
У проведеному нами дослідженні серед 100% дітей зі спектром аутистичних порушень 92% анімізмічно належать до неживих предметів, а 75% вважають ці предмети партнерами по комунікації. Така особливість психіки аутичних дітей виявляється у таких анімізмічних діях і презентується точно відображеними видами діяльностей, що відповідають тим чи іншим віковим періодам онтогенезу: гратися з неживими предметами, застосовувати до них пестощі, вести емоційно насичений діалог, визначати сенс подій і власного життя, нарікати на наявні проблеми, мріяти, розмірковувати про актуальні події тощо.
За результатами наших спостережень за аутичними дітьми віком від 3 до 7 років, 25% їх численності вимагають від батьків уважати неживі предметами членами їхньої родини, 47% агресивно реагують, якщо до такого предмета спробує доторкнутись інша людина, 61% наділяють предмет позитивними людськими рисами, 70% постійно потребують його присутності біля себе, що призводить до неадекватності й навіть дивакуватості їхнього зовнішнього вигляду (йдеться, скажімо, про купальник, чашку для кави, м’ячики, ножиці, велику книгу без ілюстрацій, парфуми, паличку, газету, пір’я, мочалку, туалетний папір тощо). Діти з відсутністю мовлення граматично правильно та тематично вірогідно спілкуються через ці предмети з батьками, використовуючи їх як інструментів спілкування. Що такі дії є хибними, дитина реагує індиферентно, фізично уникає людей, залишаючись з цими предметами на самоті. У такий спосіб в оточуючих дитину людей формується установка на те, що спокійний психологічний клімат навколо аутичної дитини можливий, якщо прийняти її з усім арсеналом засобів життєдіяльності дитини. Водночас виникає проблема, що анімізмічні дії дитини заміщують спілкування, гру, навчання з однолітками та близькими їм людьми, більше того, аутична дитина не відчуває, не зчитує емоційних станів живих істот, внаслідок чого характерологічним для неї є установка на уникнення від взаємодії та застосування агресії й самоагресії, якщо живі істоти (люди, домашні тварини) наполягають на соціальній взаємодії. Така подібна характеристика взаємодії була представлена в історії вивчення аутизму аутистичним синдромом при дитячій шизофренії автором терміна «аутизм» Ейгеном Блейлером у 1911 році. У тім, захопленість аутичної дитини взаємодією з неживими предметами проживається та демонструється нею, за нашим визначенням, як власна оригінальна аутистична діяльність, що виконується в різних ситуаціях реальності, і, на відміну від шизофренії (від грец. schizo – розсікаю, розділяю і phren - розум, думка) , яка характеризується розшаруванням психічного відображення діяльності на кілька планів, де свідомість дитини перебуває в кількох реальностях; все-таки спрямована на операційну активність орієнтування в процесах і сферах зовнішнього світу. Психіка аутичної дитини відображає не об’єкти цього світу, а те, про що говорив П. Я. Гальперин, - «нові відношення між речами» або «поле можливих дій». Амбіфлекторність природи психічного при аутистичному спектрі порушень детермінує і прогнозує ефективність корекційного процесу саме на адекватність розуміння аутичними людьми і системного сприймання зв’язків і відношень між живими та неживими предметами навколишнього світу. Наприклад, дитина, що розвивається нормально, після першого року життя починає багато рухатись, обираючи предмети відповідно до їх конкретних презентацій. Це традиційний набір м’ячів, дитячого конструювального матеріалу, м’яких і пластмасових іграшок, предметів для гри в піску, яскравих невеличких книжечок тощо. Вивчення цих предметів починається з демонстрації дорослим властивостей, ознак і функцій таких предметів. Дитина простежує за процесом показу і апробації функцій предметів дорослими і з задоволенням наслідує їх дії. Супровідне дії дитини коментування емоційно підсилює процес взаємодії з предметами або з природним матеріалом, утворюючи систему
«дитина - предмети - дорослий».
Відображення діяльності дорослого з предметами передається дитині як найбільш оптимальний емоційно-позитивний спосіб спільної взаємодії, в процесі якої дорослий використовує прийоми допомоги, підтримки, заохочення, спільних дій тощо. Починає формуватися прогностична функція психіки, яка орієнтує дитину не тільки на самостійні дослідження предметів, а на потребу розвитку, наприклад, ігрових дій спільно з живою людиною задля отримання підтримки, допомоги, реалізації власних фантазій. Особливо значущим у цьому є наслідування функціональних дій, аудіомоторних дій, емоцій, почуттів людини в процесі взаємодії.
У подальшому житті, нормальна дитина граючись з однолітками, екстраполює всю систему стосунків, яку вона отримала у взаємодії з дорослими, на соціальні ситуації, в яких коло оточуючих людей значно розширюється. Виникає потреба у самоідентифікації, і дитина для отримання психосоціального комфорту починає відігравати певну соціальну роль з тим, щоб залишитися у групі. Така роль може мати домінантний, нейтральний або рецесивний характер. Психіка дитини відображає саме стосунки між членами дитячої групи вона (дитина) звикає або конфронтує за стосовно тої чи іншої соціально-психологічної ролі. Вже в чотири роки дитина може когось психологічно підкорити чи спокійно підкоритися сама, погоджуючись виконувати свої рольові функції. У віці п’ять-шість років дитини психологи, спостерігаючи за нею можуть спрогнозувати особливості розвитку її особистості та спрямувати батьків на підтримку її здібностей і соціальних потреб. Прогностична роль психіки у здорової дитини виявляється у правильному її орієнтуванні на етико-християнські моральні особистісні стратегії виховання, у вербально–невербальному діалозі, в якому визначаються, навчаються та закріплюються основні поняття особистісного зростання, самоактуалізації й самовдосконалення. Доводиться до розуміння дитини, що життя - це складні й цікаві стосунки та впливи, що складаються між живими та неживими істотами, і кожна людина своїми вчинками й поведінкою та діяльністю суттєво може змінити не тільки своє життя і життя своїх близьких, але й життя інших людей.
Що стосується дітей із спектром аутистичних порушень, то прогностична функція психіки не формується спонтанно або спотворюється як внаслідок зміни в певний період життя психічного дизонтогенезу. Зорово-просторові порушення, труднощі у навчанні, моторна незграбність, відсутність або добре розвинене мовлення описують незалежно один від одного двоє вчених – Лео Каннер і Джон Аспергер, за ім’ями яких названі відповідно поняття «Аутизм Каннера» і «Аутизм Аспергера». Аспергер був упевнений, що незважаючи на те, що між ціми групами дітей є чимало спільного, наявними є диференціальні відмінності між раннім дитячим аутизмом Каннера та високофункціональним інтелектуальним розвитком, описаної ним групи дітей, яка має сприятливіший прогноз. За Ван Кревеленом, «аутистична психопатія» і каннерівський аутизм – це «два зовсім різних окремих синдроми» / 5 /. Основну відмінність він убачає у ставленні до інших людей: каннерівські аутисти поводяться так ніби не існує інших людей, діти зі синдромом Аспергера настійливо уникають знайомих їм людей. Решту відмінних ознак учений схарактеризував таким чином:
Ранній дитячий аутизм
Початок: перший місяць життя.Дитина починає ходити раніше, ніж говорити; мовлення відсутнє або є затримка мовленнєвого розвитку.Мовлення не виконує комунікативну їй функції.Зоровий контакт: помічає інших людей.Дитина живе у своєму власному світі.Прогноз в плані соціалізації – несприятливий Психотичний процес.
Аутистична психопатія
Початок: третій рік життя або пізніше.Дитина починає ходити пізніше, ніж говорити.Мовлення використовує для комунікації, залишаючись при цьому «одностороннім рухом».Зоровий контакт: уникає інших людей.Дитина живе в реальному світі за своїми особистими правилами.Прогноз щодо соціалізації – більш сприятливий.Психопатія.
Отже діти з аутистичною симптоматикою мають різну природу психічної сфери і формування прогностичної функції останнього залежить від психолого-педагогічних стратегій що наведені нижче.
v Визначення особистісно-аутистичної форми взаємодії дитини з навколишнім середовищем.
v Вивчення і діагностика індивідуальної психічної системи дитини.
v Аналіз результатів індивідуальної діагностики особливостей структури психічної сфери аутичної дитини.
v Вивчення індивідуальних соціально-психологічних можливостей дитини на основі відношень з навколишнім світом.
v Розроблення змісту індивідуальної програми корекції та розвитку аутичної дитини та інтеграції її у соціальне середовище.
v Розроблення інформаційної програми для оточуючих дитину людей.
v Упровадження в корекційну практику роботи з дитиною доступних елементів соціальної взаємодії та соціальної активності дитини.
v Забезпечення безпосередньої участі дитини в усіх дитячих заходах з метою превенції соціально-психологічної деривації.
v Відстежування динаміки подолання аутистичних компонентів у структурі психічного аутичних дітей.
Реалізація цих стратегій у життя забезпечується впровадженням таких принципів формування та роботи прогностичної функції психічної сфери аутичної дитини:
1. Оптимістичність погляду на перспективу особистісного становлення аутичної дитини.
2. Розвиток здібностей дітей з спектром аутистичних порушень.
3. Безпосередня участь батьків та близького оточення дитини в процесі подолання її аутистичних рис.
4. Збереження в системі аутистичного, наприклад анімізму, всіх елементів і на їх основі формування знань, вмінь та навичок соціальних взаємин із людьми.
5. Позитивне підтримування активних соціальних кроків дитини.
6. Блокування психотравмуючих ситуацій під час корекції.
7. Систематичний спеціально-психологічний догляд за дитиною.
З огляду на викладене, можна дійти висновку, що аутистична природа психічної сфери набуває нового смислу, якщо вона сприяє подоланню порушень, які не детермінують, а блокують довільний соціально-психологічний розвиток дитини, яка не знає і не вміє адекватно поводити у суспільстві, закони якого не збігаються з її світосприйманням. Таке становище призводить до унеможливлення реалізації прогностичної функції психіки, сформованість якої не тільки забезпечує дитині відчуття реальності, а й гармонізує її особистісне майбутнє життя.
Резюме. У статті розкрито особливості прогностичної функції психіки аутичних дітей у контексті амбіфлекторної природи психічного, теорії установки та комунікативної діяльності дитини. Визначені корекційно-психолого-педагогічні напрями подолання дитячого анімізму, який при дитячому аутизмі набуває стійких установочних патологічних форм взаємодії з оточуючими дитиною людьми.
Resume: The article shows the specifics of the prognostic function of pshychics of autistic children in the meaning of ambiflectoric nature of pshychic theory of instalating and communicative actions of the child. Described corrective- psychologo- pedagogic means of encountering of child animism , which encounters strict pathologic forms of interrection with people of autistic children.
Ключові слова: амбіфлекторна природа психічного, прогностична роль психіки дитини, дитячий анімізм, психологічна установка аутичної дитини на спілкування, шляхи формування прогностичної функції психіки осіб з аутизмом, принципи ефективної взаємодії аутичних дітей з оточуючими їх людьми.
Література
Comments