Родинне виховання – одна з найважливіших і найменш досліджених сторінок в історії всесвітньої та вітчизняної педагогіки.
В педагогіці переважно предметом вивчення ставаласистема державної освіти, а такі питання, як особливості родинного виховання, тим пачеродини, де є дитина з особливими потребами, були мало дослідженими.Наразі, у період відродження на державному рівні родини, як основного осередку соціального виховання, чималої актуальності набула проблема узагальнення й систематизації розрізнених відомостей про тенденції розвитку родинної педагогіки та сімейного виховання.
Розумне, цілеспрямоване виховання дитини з особливими потребами створює сприятливі умови для компенсації того чи іншого дефекту та корекції вад і недоліків, що зумовлені ним. Формування особистості такої дитини, зокрема з аутистичними вадами, здійснюється, як цілеспрямований, поетапний процес, що становить цілісну систему, сукупність динамічно пов’язаних компонентів (явищ, процесів, впливів, етапів), взаємодія яких породжує нову системну якість як корекційно-педагогічного виховання, так і виховання дитини в родині.
Беручи до уваги думку М.К. Шеремет, що служба ранньої психокорекційної допомоги має стати однією з ланок загальної нової системи соціальної освіти, нагальне завдання якої на сучасному етапі має максимально широке обстеження дітей із порушенням розвитку на ранніх етапахонтогенезу, а це певною мірою є попередженням вторинних відхилень.
Адже фахівці таких служб разом із родинами можуть продуктивно використовувати сензитивні періоди становлення вищих психічних функцій дитини для ефективної їх корекції. При цьому на перший план висувається такий важливий аспект, як активна участь у процесі корекції батьків і членів родини такої дитини, які своєю чергою, мають бути підготовленими відповідними фахівцями – як результат консультацій батьків дитини і її професійного супроводу. А це, за висновком вченого, є вже окремими напрямками наукових досліджень.
За своїми цілями та завданнями виховання дитини з особливими потребами збігається з загальними принципами педагогіки, але ці загальні завдання сполучуються зі спеціальними, що зумовлені характером психофізичного порушення. Основним завданням виховання такої дитини є компенсація дефекту розвитку та подолання його наслідків.
Системний підхід до цієї проблематики дає змогу розглянути основні особливості проблем дитини зі спектром аутистичних порушень; складні життєві обставини, які впливають на кожного члена її родини; описати стадії адаптації сім’ї до життя з особливою дитиною, а також визначити шляхи співпраці сім’ї з фахівцями, які допомагаютьорганізовувати оптимальну допомогу дитині та родині загалом.
Поява дитини з порушеннями розвитку для будь-якої сім’ї – вельми складний іспит, за якого сім’я потребує об’єктивної інформації, соціальних ресурсів, підтримки близьких та друзів,кваліфікованої допомоги спеціалістів. Народження в сім’ї дитини з будь-якою психічною або фізичною вадою завжди робить ситуацію в родині складною та різко змінює все буття та поведінку сім’ї – цінності, прагнення та реакції батьків і близьких родичів. Змінюється психологічний стан й орієнтири дорослих і здорових дітей, виконання родиною виховної та моральної функції, взаємодію з соціальними інституціями та навколишнім світом. Жодна сім’я не хоче мати дитину інваліда, і тому, коли народжується така дитина, родинному горю немає меж. Страждання батьків зазвичай важко описати. Спочатку виникає відчуття провини, сорому, безнадійності й жалю до себе. І все це буває настільки важким, що виникає прагнення в будь-який спосіб позбутися нестерпних переживань. Якщо розпач важко подолати, батьки можуть зовсім відмовитися від дитини або відмовитися сприймати її хворою, або думати, що це не їхня дитина. Їх охоплює глибокий сум, почуття спустошеності й самотності, туга за здоровою дитиною, як за чимось назавжди втраченим.
Поки тривають переживання батьків і поки вони починають помалу звикати до того, що не змогли мати здорову дитину, яку вони так чекали,їхня дитина, хвора аутична дитина, знаходиться поруч і вимагає до себе, певна річ, постійної уваги.
Беручи до уваги сьогоднішні надзвичайно несприятливі соціально-економічні умови в країні,зазначимо, що вельми негативно позначаються на стабільності навіть цілком благополучних сімей. Погіршення матеріально-побутових умов, поступове зубожіння, втрата роботивикликають в людей почуття незахищеності, страху перед завтрашнім днем. Усе це веде до наростання напруження в сім'ї, негативно впливає на виховання дітей. І такі сім'ї , поряд із явно неблагополучними також вимагають уваги.
Корекційна робота зрізними типами сімей, в яких є аутична дитина, має багато загальних закономірностей. Водночас у роботіз кожною сім’єю є певна своя специфіка.
Батьки дитини, які зіткнулись у своєму житті з подібною бідою,мають багато труднощів. Деформація позитивного життєвого стереотипу, що зумовлена народженням аутичної дитини, несе із собою порушення, які можуть виявитися на соціальному, соматичном й психологічному рівнях.Сім’ї аутичних дітей зазнають значного стресу від непередбачуваності поведінки дитини і пов’язаних з цим проблем у соціальному та міжособистісному спілкуванні.
Для сімей з аутичними дітьми ркальними є фактори підвищеного ризику: невизначеність діагнозу, тяжкість та довготривалість хвороби, труднощі у тому, щоб відповідати суспільним нормам. Нові дослідження показують, що численні невдачі аутичних дітей вкрай тяжко впливають на сім’ю, особливо на матір, а також на братів і сестер. У таких сім’ях нерідко послаблюється подружні відносини, і з дорослішанням дітей ці проблеми не зменшуються.
Зазначимо, для забезпечення успішного розвитку та виховання такої дитини потрібна наявність психологічного комфорту в сім’ї та її скоординованого функціонування.
Найбільші проблеми випадають на долю матері, оскільки із самого народження дитини мати не одержує позитивних емоцій, безпосередньої радості спілкування. Дитина не посміхається до неї, не дивиться їй в очі, не любить сидіти на руках; іноді вона навіть не вирізняє її серед інших людей, не віддає видимої переваги під час контакту з матір’ю. Зрозумілими тому є прояви в матері репресивності, дратівливості, емоційного й фізичного виснаження.
За результатами багатьох досліджень, зокрема, Л.С. Печнікової(4), можна зробити такі висновки про особливості материнського ставлення до дітей з аутистичним спектром порушень:
ставлення матері аутичної дитини має суперечливу структуру: на когнітивному рівні оцінка дитини є відстороненою або інфантиляризованою, відображає труднощі матері в розумінні своєї дитини у створенні моделі її виховання та можливості включення дитини в соціальне середовище. Утім, емоційне ставлення більшості матерів залишається адекватно прийнятним і позитивним;
у всіх матерів відмічаються певні особистісні особливості: високий рівень тривожності з реакцією відходу від фрустрації, емоційна нестійкість, підвищена чутливість до соціальних критеріїв і зовнішніх оцінках їх дій і особистості, що створює підвищене афективне середовище для аутичної дитини.
соціальнийстатус матері впливає на ставлення до дитини; так мати з більшим соціальним навантаженням (яка працює, або з неповноїсім’ї) частіше відмовляються від хворої дитини;
материнське ставлення до хворої дитини залежить від порядку її народження: усім’ях, де дитина з аутизом – єдина, найчастіше спостерігається її емоційне сприйняття. Найменш сприятлива психологічна ситуація складається, коли дитина з РДА народжується другою у сім’ї: в матері частіше складається, комплекс рольової неповноцінності і неможливість гнучкої адаптації до особливостей хворої дитини;
ступінь тяжкості аутизму дитини суттєво не впливає на материнське ставлення. Відмінності спостерігаються в когнітивній оцінці здібностей і поведінки дитини (тяжка ступінь РДА дитини частіше викликає в матері відторгнення, тим часомяк легка ступінь підвищує в неї рівень тривожності).
Від самого початку народження дитини з аутизмом, і це певною мірою можна стверджувати,батьки і матері по-різному реагують на повідомлення про хворобу дитини. Батько сприймає повідомлення про хворобу дитинияк інструментальну кризу. Він, як правило, реагує менш емоційно, ніж мати і частіше ставить питання про довгостроковість порушень, тобто батько більш стурбований соціальним статусом і майбутньою кар’єрою дитини. Батька більш засмучує, коли порушення дитини помітні зовні.
Батько, як правило, уникає щоденного стресу, пов’язаного з вихованням аутичної дитини, оскільки проводить багато часу на роботі, проте він також переймається почуттям провини, розчарування, хоч і не каже про це так явно, як мати. До того ж, батько стурбований тяжкістю стресу, який зазнає його дружина. На нього покладаються особливі матеріальні тягарі стосовно забезпечення догляду за «важкою» дитиною, які стають дедалі гостріші, оскількиобіцяють бути довготривалими, фактично довічними. Реакція батька на дитину з РДА може визначати собою реакцію інших членів родини, тобто існує чіткий взаємозв’язок між рівнем прийняття дитини з боку батька і загальним ставленнямдо дитини в домі. Таким чином реакція батька може «задавати тон» для всієї родини. Поведінка батька може виявлятися або через залучення до виховання дитини, або й як цілковита відстороненість від цього. Від байдужості батька страждає не тільки розвиток дитини, але й загальний клімат у сім’ї. Якщо ж батько активно включається в турботу про дитину, нагородою за це стає його власне задоволеннята згуртування сім’ї.
Батьки дітей з аутистичним спектром порушень нерідко звертаються по допомогу до спеціалістів, лише після того, як відхилення у розвитку та поведінці дитини стають очевидними для всіх. Почувши встановлений діагноз, багато мам і тат почуваються безсилими і беззбройними, оскільки не знають чим можна допомогти своїй дитині. Тому, працюючи з батьками цієї категорії дітей, потрібно знайомити їх з особливостями розвитку аутичних дітей взагалі і їх дитини зокрема. Зрозумівши, чим конкретним відрізняється їхня дитина від інших, побачивши її «сильні» та «слабкі» сторони, батьки можуть спільно з психологом і педагогом визначати рівень вимог до неї, вибрати основні напрямки та форми роботи із нею.
Працюючи з аутичними дітьми, корекційні психопедагоги і батьки спільними зусиллями можуть розвинути їхню уяву, навчити ефективних способів спілкування з однолітками, а значить адаптувати дитину до умов навколишнього світу.
Як основніціліпсихокорекційної роботи нами визначені:
переструктуруванняжиттєвого стереотипу і ціннісних установок батьків аутичних дітей;
створення сприятливого психоемоційного клімату в родинах дітей ізформування позитивних установок у свідомості батьків.
Основними завданнями корекційної психопедагогічної роботи в родині є:
1.Реконструкція батьківсько-дитячих взаємовідносин.
2.Оптимізація подружніх і внутрішньосімейних взаємовідносин.
3.Гармонізація міжособистісних відносин між парою-матері з аутичною дитиноюічленамиродини,членамиродинитаіншими(сторонніми) особами.
4. Корекція неадекватних поведінкових і емоційних реакцій батьків аутичних дітей.
5. Розвитоккомунікативнихформповедінки,щосприяють самоактуалізації і самоствердженню дорослих, які виховують аутичну дитину.
Формування навичок соціальної взаємодії.
7.Особистісне зростання кожного з членів родини аутичної дитинипід час корекційних занять.
Психокорекційний процес має будуватися на основі індивідуально-диференційованогоекспериментальногопідходу до особистісних особливостей членів сім’ї, дитина яких страждає на аутизм.
Окрім участі батьків у програмах спрямованих на їхній особистісний розвиток, їм рекомендується брати участь у розроблені спеціалістами індивідуальних програм по роботі з сім’єю. У сучасній літературі, зокрема у роботі М. Селігмана та Р.Б. Дарлінг «Звичайні сім’ї, особливі діти», корекійними спеціалістами були розроблені форми індивідуальних планів роботи з сім’єю (ІПРС), що є особливо актуальним для сімей з аутичними дітьми, в яких повинні враховуватися потреби і проблеми батьків.
ІПРС має включати в себе:
опис ресурсів, проблем й пріоритетів сім’ї із вказівкою на їх значення для розвитку дитини;
опис найважливіших передбачуваних результатів програми для дитини та її сім’ї;
опис конкретних послуг раннього втручання, які необхідні для задоволення потреб дитини та її сім’ї, та часових меж надання цих послуг.
Відомі різні методи визначення ресурсів, проблем і пріоритетів батьків та інших членів сім’ї, а також розробки на базі цих відомостей цілей для всієї родини. На основі соціально-системного підходу для вирішення таких проблем зазвичай використовують метод опитування (анкетування) й інтерв’ювання, який вже давно й успішно застосовують у програмах раннього втручання. Опитувальник – це приклад інструмента, в якому потреби сім’ї визначаються не фахівцем, а самою сім’єю. На підставі такого анкетування складається список потреб батьків (СПБ).
Відомо приблизно шість основних сфер, в яких зосереджуються всі проблеми та потреби таких сімей. Отже це:
1. Інформаціяпро діагноз, прогноз та лікування.
2.Втручанняу розвиток дитини – медичне, терапевтичне, навчальне.
3.Формальна підтримказ боку державних і приватних установ.
4.Неформальна підтримказ боку рідних, друзів, сусідів, колег та інших батьків.
5.Матеріальна підтримка,в тому числі фінансова допомога та доступ до різних ресурсів.
6.Усуненняконкуруючих сімейних потреб,тобто потреб інших членів сім’ї, які можуть впливати на здатність сім’ї у задоволенні потреб дитини з порушеннями.
Інформація, отримана зі списку потреб батьків,сукупно з інформацією, яка збирається завдяки співбесіді з членами сім’ї, та зі спостереженнями, може використовуватися при складанні й розробці ІПРС. Жодне анкетування не надасть фахівцеві глибокої і різнобічної інформації про сім’ю з аутичною дитиною. Істинне розуміння сімейної ситуації можливе лише завдяки бесідам із членами сім’ї про їхні ресурси та проблеми а також завдяки довготривалим спостереженням. Співбесіду слід проводити у формі спокійної, неквапливої, неформальної бесіди. Інтерв’юер повинен уважно вислуховувати виявляючи співпереживання й утримуючись від особистих суджень. Можна розмовляти порізно з матір’ю, батьком чи іншими членами сім’ї, або з обома батьками чи усією родиною разом. Нами був розроблений орієнтовний порядок проведення такої співбесідиз сім’єю, що виховує дитину, яка страждає на аутизм. Наведений нами шаблон співбесіди є загальним керівництвом і не розрахований на буквальне застосування.Співбесіда дає змогу отримати відповіді на ті ж самі питання, що й анкетування, тільки іншим шляхом; уточнити й доповнити інформацію і вона, таким чином, слугуватиме цінним доповненням до анкети. І все ж потрібне пам’ятати, що дані першої співбесіди зсім’єю слід весь час коригувати, оскільки на початку співпраці інтерв’юер для сім’ї є сторонньою людиною, яка ще нічим не заслужила її довіри. У міру того, як між фахівцем і сім’єю розвиваються теплі довірчі відносини, сім’я може надавати ту чи іншу додаткову інформацію про свої проблеми. Крім того, із часом проблеми змінюються, і тому фахівець має брати до уваги будь-які зміни у статусі сім’ї. Співбесіда, як і інші методи допомоги сім’ї, повинна проводитись у дусі партнерства з членами сім’ї. Спостереження може бути найефективнішим методом при роботі з сім’єю іншої культури, а також з сім’єю, що підозріло ставиться до анкет і співбесід. Але загалом спостереження може лиш доповнювати вже одержану інформацію. Аби не зробити при спостереженні неправильних висновків, фахівцеві слід завжди намагатися підкріпляти їх запитаннями (наприклад: «Я бачу, ваші діти дружно грають разом; вони завжди так добре спілкуються?»). Завершивши процес визначення проблем і пріоритетів у сім’ї, фахівець і члени сім’ї аутичної дитини можуть почати разом складати ІПРС.
Ще кілька слів про спостереження за сім’єю з аутичною дитиною. Фахівці, які одержують інформацію про сім’ю, мають знаходитися поруч із сім’єю. Під час спілкування і взаємодії з членами сім’ї дитини вони спостерігають, як члени сім’ї спілкуються не з одним, якими виразами при цьому користуються, як виявляють свої почуття. Фахівці, які працюють із сім’ями вдома, мають можливість побачити обстановку, іграшки, інші матеріальні ресурси; дізнатись про розпорядок дня сім’ї; спостерігати за неформальним спілкуванням між її членами.
コメント