Н.Андреєва
Однією з найактуальніших проблем у сучасній корекційній педагогіці, безумовно, є навчання, виховання та психолого-педагогічна корекція дітей із аутичним типом розвитку. Труднощі цього процесу насамперед зумовлені складністю та багатогранністю особливого типу розвитку психіки таких дітей. Діти з аутичним типом розвитку дуже різні, рівень проблем в кожної дитини суто індивідуальний.
На сьогодні в системі освіти нашої країни немає спеціалізованого навчального закладу для аутистів. Навколо цього питання точаться і ще довго триватимуть дискусії щодо того, чи потрібно це і яким цей заклад має бути. Аналогічні питання постають і в інших країнах світу. Але в цих країнах є система корекційних закладів, де такі діти мають змогу підготуватися до подальшого навчання. Особливо відчутні результати вирішення цих проблем характерні для країн, де це втручання здійснюється на ранніх етапах розвитку дитини.
Особливості розвитку аутичних дітей стають помітними в ранньому віці. У деяких з них ще на першому році життя батьки помічають недостатньої сили емоційний відгук на оточуючих їх людей, а також прискіпливу увагу до тих чи інших предметів. Інші аутичні діти майже нічим не відрізняються від своїх однолітків до 2-3 річного віку, але потім особливості їх розвитку стають помітнішими з кожним днем.
Найбільш проблемними в поведінці дитини цього віку є виражене прагнення тотожності, незмінність маршрутів, підтримка подібності навколишньому оточенні, що негативно позначається на набутті нових соціальних навичок. Звертає на себе увагу відсутність здатності і бажання наслідувати дорослих. Ще одна суттєва проблема в розвитку - це особливості розвитку мовлення. Мається на увазі пізніший за строками і особливий характер мовленнєвого розвитку. Так аутична дитина відрізняється незвичайними інтонаціями, скандованим римом мовлення, ехолалічною за формою та некомунікативним за змістом мовленням. Це швидше монолог, майже завжди він мовиться від третьої особи, іноді (особливо у дітей з синдромом Аспергера) такий монолог може тривати довгий час, несучи в собі безліч інформації, яка цікавить дитину.
Усі ці фактори мають негативний вплив на розвиток і прояв інтелектуальних здібностей дитини, вони стають їм на перешкоді і зменшують об’єктивність психологічної діагностики для побудови стратегій впливу і програми корекційної робот
Усвідомивши для себе всі ризики, що постають перед командою фахівців, яка береться за подібну важливу справу, колектив Благодійної організації «Школа-сходинки» поставив собі за мету якомога кваліфікованіші послуги дітям з аутичним спектром розвитку для того, щоб потім вони змогли продовжити навчання в різних типах шкіл і дошкільних закладах. З тими ж дітьми, які через глибший ступінь дезонтогенезу не зможуть перейти до навчання в освітні заклади, ми продовжуємо вести корекційну та розвивальну роботу й надалі. Принагідно наведу слова однієї мами, яка виховує дитину з діагнозом «аутизм»: «Я думала: не може бути, щоб ніхто не зумів зрозуміти і допомогти моїй дитині. Пізніше думала: ну і хай, якщо вони не можуть, я зрозумію і зроблю усе сама! Я знайду ключик до своєї дитини, як знаходять навпомацки вимикач за шафою в темній незнайомій кімнаті, – і буде світло! І мій хлопчик почне все розуміти. І стане як всі. Ось тільки ту кнопку намацати. Я не розповідатиму про відчай і безсилля, про страх і самотність, тому що все це вам знайомо. Не заплачу через те, що для нас немає місця на цьому світі. Не почну скаржитися на те, що мою дитину не лікували, не вчили, звідусіль проганяли. Хоча саме так і було. Так було 14 років. Але потім щось змінилося.» (С.Бейлензон «Невтомимий наш Ковчег») На мене ці слова справили велике враження. Адже зміни в житті цієї родини полягали в тому, що їм пощастило зустрітися з фахівцями, які змінили не тільки життя хлопчика, а й життя родини, змінили перспективи, дали знання та надію на майбутнє. Образно кажучи, зусилля багатьох людей не були марними, бо вони змогли намацати той вимикач та скористатися світлом для роботи.
Аутична дитина не має можливості поступово правильно оволодівати багатьма необхідними знаннями та навичками через значні порушення комунікативної сфери а також невміння та й небажання соціально взаємодіяти з оточуючими. Відтак особливого значення набуває своєчасна корекційна робо- та, яка дасть такій дитині змогу швидко й ефективно навчитися певної навички саме тоді, коли це відбувається в розвитку звичайної дитини, і наверстати те, що було впущено. Саме у вирішенні таких рутинних, але багато в чому важливих проблем повинні об’єднатися прагнення педагогів, психологів і батьків дитини з особливостями розвитку. Означена робота повинна базуватися на досконало складеній програмі індивідуального розвитку дитини, що своєю чергою, може бути складена після об’єктивної діагностики всіх сфер діяльності та розвитку дитини. До того ж, крім педагогів і психологів, батьки та близькі мають знати з чого складається ця програма.
Тісна співпраця з батьками має вельми важливе значення, адже без преемственності в діяльності педагогів успіх досягнути дуже важко. Своєю чергою, без тих відомостей, що регулярно надаватимуть батьки, неможливо відстежити, яким чином дитина втілює в побуті і соціальних стосунках поза школою ті навички, що вона здобула на заннятях. Розглядаючи цю проблему, насамперед ми повинні усвідомлювати, що навчати і проводити корекційну роботу ми збираємось з дітьми, які мають розлади широкого спектра. Тобто перед нами маленька особистість із синдромом, що включає в себе типові поведінкові порушення - такі як порушення комунікації, розвитку мовлення, стереотипність поведінки, реакції на сенсорні подразники; порушення соціальної взаємодії з ознаками дисгармонічного психічного розвитку, часто інтелектуально недостатня. Це, своєю чергою, призводить до всебічних пору- шень формування звичайних життєвих умінь і навичок, що робить неможливим самостійне функціонування в дитячому колективі.
Окрім названих, найчастіше в дітей аутичного типу розвитку наявними є такі негативні чинники, як гіперсензитивность, що може виражатися як у гострому неприйнятті різких звуків, запахів, смаків, тактильних відчуттів, так і в самостимуляції у вигляді особливого захоплення поплескуванням, крученням, обнюхуванням, оральними стимуляціями та ін. Враховуючи цю особливість, у навчальному закладі потрібно створити комфортну атмосферу – уникати яскравих фарб в оформленні, прагнути ізолювати дітей від сторонніх різких звуків, запахів. Чудово розуміючи, що прихильність дітей з аутичним типом розвитку до стереотипної поведінки продиктована перш за все їх підвищеною тривожністю, необхідно якомога раніше сформувати прийнятні стереотипи діяльності у межах навчального закладу, які б дали змогу плідно використовувати цю особливість у роботі з дитиною. Провідну роль в цьому формуванні видіграє команда фахівців.
Для продуктивної роботи на першому етапі найважливіше значення має повноцінна діагностика психологічного стану дитини. Зазвичай, на першому етапі можливості та обсяг психологічного обстеження є незначними. На перешкоді стає неконтактність дитини, активні прояви негативізму, іноді з істеричними нападами різного прояву, моторна гіперактивність або повна пасивність дитини, підвищена тривожність. Тому поведінковий аналіз має ґрунтуватися на спостереженнях за діяльністю дитини в непримусовій обстановці та при взаємодії з дорослими.
Тільки оцінивши реальний вік розвитку аутичного дитини, ми зможемо сформувати об''єктивну програму її подальшого розвитку. Оцінивши реальні знання й уміння аутиста, можна використовувати вже наявні передумови в подальшому розвитку дитини.
Першим і головним завданням для педагогів і психологів, які починають працювати з аутистом, є обов’язкове залучення дитини у соціальну взаємодію. Дітям з аутичним типом розвитку недоступне розуміння жестів, міміки, для них проблематичні соціальні контакти, вони не завжди адекватно реагують на словесну похвалу та інше стимулювання. Поки аутист не навчився взаємодіяти з оточуючими не лише за своєю ініціативою, а й відгукуватись на запропоновану педагогом діяльність, не може йти мови про планомірне, цілісне навчання дитини. У цій роботі вимоги і методи роботи з аутистом у всіх фахівців мають бути єдині. Тільки за такого підходу можна домогтися формування правильних стереотипів поведінки.
Попри те, що аутисти можуть разюче відрізнятись один від одного за рівнем розвитку мовлення, комунікативним здібностям, рівнем когнітивного розвитку, методика залучення їх у соціальну взаємодію багато в чому схожа. На мій погляд, тут можна говорити про метод доволі жорсткого втручання у внутрішній світ аутиста з метою формування таких схем соціальної взаємодії, які зроблять можливим подальше навчання дитини. При цьому педагоги та психологи повинні розуміти і приймати до уваги особливості дитини, і до того ж вельми шанобливо ставитись до них.
Аутисти, як ніхто інший потребують емоційного комфорту, стабільності, доброзичливого ставлення до себе дорослих. При цьому для залучення у взаємодію дорослий має проявити безліч фантазії і, з одного боку, не шкодувати емоційних проявів, а з іншого - контролювати силу голосу, швидкість своєї вимови, знати, коли необхідно спинитися, бо дитина може вже не сприймати матеріал, але при цьому показати, що на занятті дитина виконує не провідну роль, а підпорядковується дорослому.
Корекційна робота має проводитися комплексно групою фахівців різного профілю, включаючи роботу психологів, педагогів, логопедів і мовленнєвих терапевтів, вихователів, музичних працівників, арттерапевтів, кінезіотерапевтів. Реабілітація має бути спрямована на відновлення нерівномірно розвинутих основних видів активності дитини: когнітивної, мовної, моторної, емоційної.
Початковий етап її полягає в первинній адаптації дитини до нових умов. За цей час члени команди фахівців повинні визначити рівень розвитку основних психічних функцій, запасу знань, поведінкових навиків, що служитиме основою для розробки індивідуального плану корекційних заходів.
Незалежно від того, який ступінь і кількість порушень встановлена в дитини, ми повинні крок за кроком пройти з нею увесь шлях розвитку. У багатьох методиках навчання та виховання дітей із тяжкими порушеннями розвитку особливе значення надається продуманості дій до дрібниць, досконалості системи навчання від простого до більш складного.
Не має значення, яким чином дитина аутичного спектра розвитку може взаємодіяти з оточуючими (говорить вона чи ні, спілкується зі сторонніми, чи тільки через батьків відповідає на запитання стороннього дорослого), адже можливо не тільки встановити контакт на побутовому рівні, а й поступово перейти до навчання такої дитини. Вся команда фахівців та батьки дитини повинні додержуватися спільних вимог і методів роботи з дитиною.
Змінити поведінку та життєві стереотипи важко, це неможливо зробити в стислі строки і батьки повинні бути про це попереджені. Зайва стурбованість і незадоволеність батьків не повинні стати на перешкоді спільної праці з педагогами та психологами.
Comments